Алчевська Христина Данилівна
(16.04.1841— 15.08.1920) — прогресивний педагог-просвітитель, організатор
і керівник першої в Україні безплатної жіночої недільної школи, одна з найяскравіших представниць української інтелігенції останньої третини XIX — початку XX ст., діяльність якої мала вагоме значення для становлення та розвитку вітчизняної педагогічної науки та освіти.
Розміщуємо зі скороченнями статтю:
Іващенко В., Палійчук Р. Педагогічна діяльність Христини Алчевської та її роль у розвитку української освіти в документах із фонду Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського / Вісник Книжкової палати. 2014, № 7, с. 1-4.
Більше п’ятдесяти років свого життя Х. Алчевська присвятила справі народної освіти. Про неї та її творчість було відомо не лише в Росії, а й за її межами. За внесок у розвиток педагогічної науки вона обиралася віце-президентом Міжнародної ліги освіти, почесним членом багатьох освітніх товариств; її нагороджено золотими медалями Московського й Петербурзького комітетів грамотності. Свої педагогічні погляди та практичний досвід викладання Христина Данилівна розкрила в таких працях: “Передуманное и пережитое: дневники, письма, воспоминания” (1912), “Полувековой юбилей” (1912), “История открытия школы в деревне Алексеевке Михайловской волости” (1881), “Драматические произведения. Островский в применении к чтению в народе” (1887), “Полгода из жизни воскресной школы” (1895), “Лермонтов в деревне” (1894), “Опыт программ по всем предметам обучения в воскресной школе для взрослых и малолетних учащихся” (методичний посібник, 1885), “Книга взрослых” у 3-х частинах для перших 3-х років навчання (навчальний посібник), “Что читать народу?” у 3-х томах (методико-бібліографічний порадник: Т. 1. — 1888, Т. 2. — 1889, Т. 3. — 1906). Зазначені документи зберігаються у фонді Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського (ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського). На сайті бібліотеки (www.dnpb.gov.ua) у рубриці “Видатні педагоги України і світу” користувачі можуть ознайомитися з біографією, бібліографією творів Х. Алчевської, бібліографією публікацій про життя та діяльність і з повнотекстовими документами.
Х. Алчевська (Журавльова) народилася 16 квітня 1841 року в повітовому містечку Борзна на Чернігівщині у сім’ї викладача міського училища та випускниці Смольного інституту. Її батько, Д. Журавльов, був проти навчання грамоти жінок, зокрема й рідної доньки. У своїй праці “Передумане й пережите” Христина Данилівна розповідала, як крадькома вчилася читати та писати, підслуховуючи уроки, які давав її братам бідняк-семінарист, найнятий за п’ять карбованців у місяць: “…як тільки приходив семінарист і починав заняття з хлопчиками, вона підкрадалася до закритих дверей, трохи їх відкривала і з жадібністю
ловила кожне слово вчителя. Таким чином вона навчилася читати і писати раніше ніж брати” [3, с. 24]. А коли брати почали навчання в гімназії, Христина писала за них й інших учнів твори, заробляючи гроші на навчальні посібники та книги. Любов до читання сформувалась у Х. Алчевської в ранньому дитинстві, вона перечитала майже всі книги з батьківської бібліотеки. Обдарованість і прагнення до самоосвіти дали їй змогу самостійно отримати ґрунтовні знання з багатьох предметів. Своїми враженнями від прочитаного Христя ділилася на кухні з кріпаками. “Уже тоді між мною і народом встановився якийсь невловимий зв’язок, що зблизив нас навіки”, — зазначала у щоденнику педагог [3, c. 25]. Дійсно, й у Борзні, де народилася Х. Алчевська, й у Курську, куди вони переїхали всією сім’єю, в якому пройшли її юнацькі роки, Христину Журавльову оточували прості люди. Саме в маєтку знайомих Мамчич, біля Курська, дівчина вперше випробувала свої сили у викладацькій діяльності — навчала грамоти селянських дітей. “Село Мамчич було моїм першим знайомством з народом і школою” [3, c. 29].
Початком її педагогічної діяльності прийнято вважати 60-ті роки XIX ст. — період, в який гостро постало питання про освіту народу й коли передова інтелігенція розпочала відкривати недільні школи. Проте існували вони лише до середини 1862 р. — уряд звинувачував “недільників” у розповсюдженні протизаконних знань та антиурядовій
пропаганді [1]. Вийшовши 1862 р. заміж за Олексія Кириловича Алчевського й переїхавши до Харкова, Христина Данилівна стала членом місцевого гуртка “Громада”, яким керував її чоловік [8, с. 13]. Того самого року, незважаючи на заборону недільних шкіл, вона заснувала власну Харківську приватну жіночу недільну школу, яка стала широковідомою та нелегально проіснувала впродовж восьми років. Вечорами у власному будинку Х. Алчевська проводила заняття з ученицями в групах із 10—12 осіб, тому що інші вчителі не наважувалися викладати в цій школі: “Небезпека інколи здавалася такою реальною, що заняття доводилось тимчасово припиняти з тим, щоб знову поновити їх, коли мине загроза” [8, с. 13].
1869 р. створено Харківське товариство поширення грамотності серед народу, до складу якого ввійшла Х. Алчевська зі своїми колегами.
За п’ятдесят років педагогічної діяльності Христини Данилівни в її школі викладало близько тисячі педагогів, зокрема О. Калмикова, Л. Хавкіна, М. Салтикова, Є. Чирікова, Л. Загурська, Т. Єльшина та ін. [8, с. 16]. Х. Алчевcька як керівник освітнього закладу приділяла значну увагу питанням професійного самовдосконалення викладачів. На її думку, листування, обмін інформацією з видатними педагогами, діячами освіти під час педагогічних з’їздів і відвідування ними школи сприятиме збагаченню вчителів новими ідеями. Дійсно, з першого дня офіційного відкриття Харківська недільна школа запрошувала до співпраці всіх, хто цікавився її роботою, хто докладав зусилля до поширення знань серед народу. Так, у 1870 і 1871 рр. одним із перших недільну школу відвідав визначний педагог-методист М. Корф. Для нього були актуальними такі питання: школа існує насправді чи лише на папері? Як ставляться учні до школи та її вчителів? Які результати виховання й навчання в школі? [5, с. 110]. Проаналізувавши дані цих відвідувань, М. Корф у своїй праці “Наше школьное дело” зазначав: “…Харківська недільна школа зробила великий крок уперед; із школи грамотності… перетворилась у повну елементарну школу, яку варто відвідати кожному, хто хоче бачити на ділі застосування кращих методів навчання з усіх предметів елементарного курсу” [5, с. 137—138].
Харківська жіноча недільна школа стала своєрідним прикладом діяльності для подібних закладів. Кожного тижня на педагогічних зборах порушувалися питання щодо форм, методів і прийомів роботи та використання педагогічних інновацій. Серед останніх, запроваджених самою Христиною Алчевською, — ведення педагогічних щоденників, читання й обговорення їх на зборах. У цих записах учителі аналізували та оцінювали власну роботу, настрій, досвід навчання й викладання.
Щоденникові, на думку Алчевської, викладач мав довіряти свої промахи та удачі, погляди, міркування й висновки.
Христина Данилівна вважала його одним із засобів для обміну педагогічним досвідом. За її словами, завдяки веденню щоденника створюються умови для порівняльного аналізу й оцінки викладацької діяльності всіх педагогів: те, що залишилося поза увагою однієї вчительки, доповнить інша, а загалом усе це сприяє всебічному поліпшенню справи.
Підсумки педагогічної роботи своєї школи Х. Алчевська публікувала у вигляді річних звітів, що уміщували докладну та цікаву інформацію про шкільне життя й проблеми, з якими стикалися педагоги, а також характеристики учнів і вчителів.
Померла Христина Данилівна 15 серпня 1920 року. Поховали її в сімейному склепі на міському кладовищі у м. Харкові.
Науковці неоднозначно оцінювали значущість доробку Х. Алчевської: деякі вважали її школу прогресивною; інші жорстко критикували; деякі просто ігнорували. Інтерес до педагогічної спадщини відомої просвітительки обумовлений потребою розвитку педагогічної науки минулого та сучасності. Х. Алчевська висвітлила своє бачення школи, визначила мету й джерела її діяльності, виокремила певні вимоги до роботи такого закладу та забезпечення його педагогічними кадрами. У роботі Харківської недільної школи запроваджувалися та популяризувалися нові педагогічні методи та форми організації навчально-виховної діяльності: бесіди, пояснювальні читання, звуковий аналітико-синтетичний метод навчання грамоти. В особі Х. Алчевської поєднано рідкісний дар педагога, теоретика, експериментатора, організатора народної освіти. “У деяких людей, як і у книг, є епіграф. Епіграф до книги легко відшукати тільки тоді, коли вона об’єднана однією ідеєю і є одним цілим. Щоб відшукати епіграф до душі людини, потрібно, щоб це була самодостатня особистість з яскраво вираженою метою в житті. Саме такою самодостатньою особистістю з яскраво палаючою зіркою об’єднуючого прагнення була Христина Данилівна Алчевська, і найдоречнішим епіграфом до “книги душі” педагога були б слова з її листа: “Слово народ і його просвіта завжди були для мене тим кумиром, котрому я поклонялась, і моя скромна шкільна справа завжди здавалась мені самою важливою справою в світі” [8, с. 101—102].
Список використаної літератури:
1. Абрамов Я. В. Наши воскресные школы. Их прошлое и настоящее / Я. В. Абрамов. — Санкт-Петербург : тип. М. Меркушева, 1900. — 351 с.
2. Алчевская Х. История открытия школы в деревне Алексеевке Михайловской волости / Х. Алчевская. — Харьков : тип. М. Зильберберга, 1881. — 48 с.
3. Алчевская Х. Д. Передуманное и пережитое: дневники, письма, воспоминания / Х. Д. Алчевская. — Москва : тип. Т-ва И. Д. Сытина, 1912. — 466 с.
4. Вахтерова Э. Пятьдесят лет работы для народа : (к пятидесятилетнему юбилею Х. Д. Алчевской) / Э. Вахтерова. — Москва : тип. П. П. Рябушинского, 1912. — 24 с.
5. Корф Н. А. Наше школьное дело : сборник статей по училищеведению / Н. А. Корф. — Москва : изд. Братьев Салаевых, 1873. — 430 с.
6. Опыт программ по всем предметам обучения в воскресной школе для взрослых и малолетних учащихся : (в объеме курса начальной нар. школы) / составлены преподающими Харьков. частной женской воскресной школы. — Москва : тип. Т-ва И. Д. Сытина, 1901. — 89 с.
7. Салтыкова М. О книге взрослых / М. Салтыкова. — Москва: тип. Т-ва И. Д. Сытина, 1900. — 227 с.
8. Христина Даниловна Алчевская. Полувековой юбилей (1862—1912). — Москва : тип. Т-ва И. Д. Сытина, 1912. — 244 с.
