Микола Дмитрович Лагута
(22. 11. 1895 — 25. 11. 1937)
український історик, краєзнавець, лінгвіст, педагог
Микола Лагута походив з робітничої родини м. Миколаєва, тут закінчив гімназію, навчався у Харківському та Новоросійському (Одеському) університетах на історико-філологічному факультеті.
Події після 1917 р. не дозволили завершити навчання. З 1918 р. вчителював у Миколаєві, викладав українську мову і літературу, через рік вступив до “Просвіти”, став членом партії боротьбистів, секретарем редакції їх газети “Революційна боротьба”.
Потім денікінці мобілізували його до армії, за що ЧК вперше заарештувала його, але вступилися боротьбисти. З квітня 1920 р. працював в Миколаївському інституті народної освіти (тепер – нацуніверситет імені В.О. Сухомлинського). Почав займатися історією краю. В березні 1923 р. в Миколаєві виникло наукове товариство імені Миколи Аркаса при ВУАН. Лагута став його секретарем, а в інституті створив кабінет краєзнавства, збирав експонати, археологічні знахідки тощо.
Разом з Ф. Камінським співпрацював з Одеською крайовою комісією охорони пам’яток культури та природи, з головою секції академіком М.Є. Слабченком. Склав списки 43 пам’ятників, знищених всупереч всіляким постановам уряду про охорону і збереження пам’яток. Публікував нариси про М. Аркаса, Р. Судковського. Чимало матеріалів друкував у місцевій періодичній пресі, в збірках “Географічний збірник. Миколаївщина” (1926), “Вся Миколаївщина” (1928).
Найголовнішою його роботою з краєзнавства стала “Хронологія головних історичних подій міста Миколаєва”, де йшлося про події з 1774 до 1920 р.
Другий арешт Миколи Дмитровича стався в 1929 р. Йому інкримінували належність до “Спілки визволення України” (як тепер відомо, цей процес був штучно сфабрикований), а особливо те, що викладав українську мову, завідував такою ж кафедрою, входив до керівництва “Просвіти”, домагався української мови в школах. А найбільшим же його злочином вважалося заняття… краєзнавством, випуск краєзнавчого збірника “Миколаївщина”. М.Д. Лагуту було засуджено на три роки умовно і звільнено з під варти із залу суду.
Плідна його краєзнавча праця була припинена третім арештом у жовтні 1937 р. А 15 листопада сумнозвісна “трійка” пригадала йому всі навішені раніше безглузді звинувачення, винесла смертний вирок, що одразу ж і був виконаний.
Посмертно реабілітований 1957 року.
