Микола Павлович Корпанюк
(5.03.1950 — 25.07.2022)
український літературознавець, педагог. Доктор філологічних наук, професор кафедри української і зарубіжної літератури Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
Народився в с. Вербовець Косівського району Івано-Франківської області. У 1981 році закінчив українське відділення філологічного факультету Киїївського державного університету ім. Тараса Шевченка.
У 1988 р. захистив кандидатську дисертацію «М. О. Максимович — дослідник давньої української літератури», а в 1997 — докторську за темою «Розвиток українського крайового (монастирсько-церковного) літописання XVI—XVIII ст.: тематика, проблематика, стилі» (обидві в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України). Представник медієвістичної школи професора, члена-кореспондента НАНУ Олекси Мишанича.
З 1984 року працював у системі вищої освіти, де пройшов шлях від лаборанта до професора, працюючи в Миколаївському педінституті ім. В. Бєлінського до 1988 р., у Переяслав-Хмельницькому педуніверситеті з 1988 р. Окрім того викладав історію давньої національної літератури в університеті «Україна», Національному педуніверситеті ім. М.П. Драгоманова.
Із 2006 року очолював науково-навчальний Центр Сковородинознавства педуніверситету, був організатором Сковородинівських читань. Член ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, голова Переяслав-Хмельницької міськрайонної організації ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка у 1989—1999 рр. Член Народного руху України у 1997—2007 рр.
Член редколегії наукових збірників Миколаївського, Переяслав-Хмельницького педагогічних університетів.
Співавтор 12-томної академічної «Історії української літератури». Член спеціалізованих рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій НПУ ім. М. П. Драгоманова, Черкаського НУ ім. Б. Хмельницького.
Автор понад 150 наукових і 40 публіцистичних публікацій, серед яких: «Історія національного письменства Х- XVIII сторіч: методичні матеріали» (Переяслав-Хмельницький, 1992); «Ніжинський літопис» (Львів, 1996); «Дзвін предківської слави: «Слово про Ігорів похід» в опрацюванні М. Максимовича» (монографія) (Київ, 2003); «Слово і дух України княжої та України козацької: М. Максимович — дослідник давньої української літератури» (Черкаси, 2004); «Перунова звитяга нації» (Переяслав-Хмельницький, 2012).
Автор монографії «Слово. Хрест. Шабля: Українське монастирсько-церковне, світське крайове літописання XVI—XVIII ст., компіляції козацького літописання XVIII ст. як історико-літературне явище» (Київ, 2005), яка стала першим науковим літературознавчим дослідженням великого пласта національної культури, створеної давньою українською, польською, латинською, російською мовами.
Мав звання Відмінника народної освіти України, нагороджений медаллю «За воїнську доблесть», нагрудним знаком «Гвардія», Грамотою Президії Верховної Ради України, Почесним Хрестом «За заслуги перед українським народом» Народного Руху України 2 ступеню.
Ім’я Миколи Павловича золотими літерами вкарбоване у вивчення історії національного літописання XV-XVIII ст., максимовичо-і сковородинознавства, українсько-польського літературного порубіжжя. У своїх студіях, монографіях він висвітлював взаємозв’язки давнього книжного письменства з усною народною творчістю.
«Учений відкрив цілий шар національної культури – літописи різноманітних типів, літературу порубіжжя, тему Коліївщини у фольклорі та книжних творах, мілітарну ідею в її пафосі та конкретиці образів героїв, був сковородинознавцем і незмінним організатором Сковородинівських читань … Його праця була спрямована в минуле і водночас – у майбутнє України, бо доводила глибину і міцність коренів нації, виносила уроки, попереджала про загрози і необхідність мілітаризації» – говорить про вагомість постаті Миколи Корпанюка в освітньому та науковому дискурсі його університетська колега та просвітянська посестра Ганна Токмань.
На 73-му році життя помер просвітянин, рухівець, професор Микола Корпанюк – proslav
